Можливості інформаційного суспільства спростили користувачам доступ як до новин і різноманітних офіційних повідомлень, так і до розважального контенту на будь-який смак. Цифрові медіа та їхні алгоритми стали головними у формуванні суспільної думки, політичних чи зіркових фандомів, здійсненні стихійних покупок і поширенні пліток. За таких умов спотворення повідомлень і дезінформація відбуваються інтенсивніше та швидше, ніж поширення достовірних фактів, оскільки маніпулятори звертаються до емоційних оцінок, стереотипів та упереджень. Заклики до критичного переосмислення і фактчекінгу на обивательському рівні розглядаються як дещо надто виснажливе і нудне. Але якщо ми не хочемо, щоб фальсифікація реальності набула загрозливих масштабів, здатність до критичного мислення і вміння перевіряти достовірність джерел інформації стає нагальною необхідністю. Нині відповідальність за селекцію повідомлень з масиву усіх інформаційних потоків лежить окремо на кожній особистості, яка задіяна у циркуляції контенту.

Конспірологія, яка існувала і у доцифрову епоху, на думку автора книжки Руді Рейхштадта, за сучасних умов набула нового виміру. Більш того, кожен власник смартфону потенційно може вигадувати і поширювати будь-яку дезінформацію, тож межі між маніпуляторами і споживачами конспірологічних теорій розмиваються ще більше. Конспірологія, або теорія змов, як доводить автор, абсолютно точно перетворилася із безневинних «психологічно-ментальних милиць» для розваги у політичний дискурс і ресурс, який активно використовують в інформаційних війнах та політичній боротьбі. На жаль, так би мовити безневинні базікання, що допомагають узгодити власні уявлення із складною реальністю сьогодення, мають жахливі наслідки у реальному житті. Зокрема, ми спостерігаємо їх у контексті війни в Україні. Які ж головні тези використовують конспірологи? Ви дізнаєтесь про основні наративи теорій змови та методи протидії їм, прочитавши книжку «Опіум дурнів: нарис про теорії змови».